Арт-парк Проєкти Арт-парк Проєкти

Розробляючи проєкти для провідних брендів, гуртів, фабрик, корпорацій, робота We Bad «Мистецтво належить народу» для Зеленого театру є наймасштабнішою. Працюючи з контекстом, який відбувається тут і зараз, гурт начебто споглядає та оспівує життя людей, які нас оточують. Вони привносять у наратив театру своє іронічне ставлення, підкреслюючи, що природа взяла гору над тим, що відбувається у просторі театру. Для гурту ідея природи надихає найбільше, і це відчувається в Зеленому.

Зелений театр запросив концептуальну художницю, перформерку та садівницю Алевтину Кахідзе попрацювати з місцевими просторами. У співпраці з експертами-ботаніками Кахідзе запропонувала 7 сценаріїв для театральних вистав, які мають програти рослини та комахи на грядках театру. У таких виставах нам, людям, відведена роль глядачів. За сценаріями можна буде споглядати протягом літа, приходячи до нас, або онлайн. 

Театральні вистави на грядках мають назви «Любовний трикутник», «Люди та клопи люблять різну руколу», «Хто прийде?», «Чекаємо на метеликів», «Борг землі», «Ми готові за вас частково вмирати».

У 1870-ті роки на території нинішнього Зеленого театру міська влада Одеси планувала зробити ставок у формі Чорного й Азовського морів з півостровом Крим. Навколо цих водойм хотіли розмістити малі архітектурні форми на честь приморських міст. Ідея проіснувала недовго: альтанки й лавки з плану викреслили, а з формою ставка вирішили не експериментувати. Усе завершилося лише виритим котлованом, який одесити пристосували для гри у футбол. На місці цього котловану і був створений Зелений театр.

Повертаючись до витоків створення театру, Логов підкреслює, що вода — основа життя. Друга природа, або стан води — фонтан. Фонтан — це рух, який фіксує красу життя та плинність часу.

Ця скульптура створена зі стільців Зеленого театру. Вона про сучасних людей, які колись сиділи на цих стільцях, про їхні думки, емоційний стан і сподівання. Це вже історична мить, яка застигла в часі, змиваючи водою фонтана все тимчасове й неважливе.

Вогонь — один з універсальних початків пояснення світу. З вогнем і з теплом пов'язані незабутні спогади — це найпростіший та вирішальний досвід кожної людини. Вогонь живе в дуже різних просторах: як у глибоких надрах землі, так і на небесах. Він живе в людському серці й душі.

Через наївне розуміння феномена вогню людським несвідомим вогонь сприймається свого роду особистістю. Він стає персонажем. Героєм або антигероєм — вирішувати вже глядачеві. Робота є першою скульптурою із серії образів класичних матеріальних стихій.

Роботи цієї серії, з одного боку, можна прочитувати як реакцію на пандемію та вимушене перебування у просторі власних помешкань. Але чи не завжди ця приватність була і є окремим закритим світом? Поодинокість персонажів і персонажок у роботах, їхній свідомий вибір взаємодії з рослинами та тваринами підіймають проблему роз’єднаності, неможливості комунікації. 

Чому відбувається цей розлам? Через мову, цінності, ієрархічність спільноти, або тому, що нам складно піклуватися про інших людей і переважна більшість вважають, що простір власної відповідальності та турботи не виходить за межі квартири? Тому й ці мікросвіти сусідських вікон ввечері такі різні — життя в них може бути сповненим як болю й бідності, так і умовного затишку та комфорту.

Сучасний світ надзвичайно рухливий і швидкоплинний. Кожне десятиліття кардинально відрізняється, видозмінюється і вражає своєю новизною. Ми в період неймовірно енергійного прогресу. У період зміни стандартів, шаблонів, сталих систематичних норм. Проте прогрес, а з ним і прихід нових систем виживання, приніс такі речі, як байдужість, зловтіха, небажання. 

Життя стало неймовірно швидким, новини живуть дві години. Революції, війни, теракти — це десь далеко, це байдуже, усього лише привід вбити свій вечірній час, попиваючи пиво і спостерігати як за реаліті-шоу. Здається, ця швидкість принесла в нашу реальність відчуття раннього дитинства, коли ми жили на рівні емоцій та інстинктів. Де дитяча жорстокість, кпини й байдужість були основою існування через швидкоплинність часу. Це переросло навіть на рівень світових держав. Коли десь відбувається злочин, свавілля, насилля, дорослі люди в піджаках і пані в дорогих сукнях максимум на що здатні — це висловити своє занепокоєння, висвітлити інформацію, а інколи навіть поспівчувати. 

Усе як у дитинстві. Коловорот дитинства, система нашого існування

У серії творів «Вправи з елементами» Олексій продовжує власні дослідження експериментів митців авангарду ХХ ст., зокрема Малевича та його філософії супрематизму. Використовуючи метал як основний матеріал для мистецького висловлювання, вводячи колір, художник поєднує в одному об’єкті образ абетки для фізичної культури та форму базових елементів супрематичної мови. Тим самим він виводить ці об’єкти в сучасний, реальний об’ємний простір. 

Він хоче з математичною точністю, максимально неупереджено, у новий спосіб опанувати його. Такий експеримент надає йому можливість досягти нових практичних результатів у пластиці абстрактного геометризму. Але водночас спонукає до аналізу культурних традицій, до пошуку їх місця в майбутніх практиках. 

Скульптурна інсталяція «Вправи з елементами» підтримує почату ще в супрематизмі ідею «розбирання» світу на частини та «збирання» в нові структури. Часто знелюднені, навіть знеособлені, форми у творах Олексія відповідають сьогоднішньому уявленню про світ з його роботизацією життєвих процесів, космічних досліджень, пошуками нових форм існування.

Роза вітрів — символ пошуку нових шляхів, що вільно розгортаються за всіма напрямками. І водночас символ балансу та цілісності. 

Автор використовує спрощення форм до трикутника, що утворює багатошарову композицію, задля бачення конструкції. І далі — розбір конструкції для повного й точного розуміння явища або процесу: чи то відсторонений формотворчий пошук, чи то заглиблення в саморефлексію.

Що дає людині поштовх до підкорення земель? Спрага до нових вражень, намагання зрозуміти щось про себе та про внутрішній світ? Подорож загострює почуття, під впливом емоцій змінюється сприйняття картини світу. Як і справжнє мистецтво, здатне пробудити до дії, так само і тривала подорож розкриває людину з незвичайної сторони. 

Автор вважає, що для мандрівника важлива риса — ділитися з людським оточенням враженнями, які ти набуваєш. Човен, що подорожує крізь простір і час, варто розглядати як колиску цивілізації, спільноти, сім'ї. Хвиля, яка його гойдає, — це потужна й незалежна стихія, що оточує соціум. Людина існує у двох просторах — за бортом, у тривожному світі, сповненому пригод, і в човні, вдома, де панує спокій.

Центральна постать циклу «ПісляСьогодні». Проєкт складається із серії Колосів, кожен з яких передає той чи інший стан суспільства або внутрішнє переживання самого автора. Це єдиний персонаж з авторської серії, який закликає до дії. Зі статичного стану він перейшов у рух. Зі спокою та тиші з’явився крик.

Диптих «Пробудження» передає момент пробудження «свободи духу» людини в час, коли нинішня цивілізація споживання увійшла в кризову стадію розвитку. Людство має осягнути себе поза примарними ідеями, сумнівними цінностями та марними прагненнями. Й отримати надію на майбутнє, сповнене саме духовних цінностей, які закладені з давніх часів. Тож звернення до образів грецького мистецтва, культури, що своїми високими естетичними й моральними ідеалами справила вирішальний вплив на всю культуру Європи, є сенсооутворювальним.

Тіло, що руйнується, — алегорія духу, що помирає та позбавлене можливості бодай якоїсь дії. У сучасному світі ми цього часто не помічаємо, гадки не маючи, що наша справдешня сутність спить і поступово помирає, бо не є потрібною для існування в суспільстві матеріальних благ. Тому вкрай важливо прокинутись.

Три абсолютно однакових паралелограми, які за формою нагадують хмарочоси, стоять на однаковій відстані один від одного. Ця відстань дорівнює ширині самого паралелограма. Абсолютна симетрія. 

Об’єкти відрізняються лише основними відтінками: жовтий, червоний і чорний. Це кольори землі в різних частинах світу. Перед нами чорнозем лісостепової зони України — найкраща земля у світі, із гумусовим шаром понад один метр. Також червона земля Іспанії та жовта напівпустеля. 

Придивившись уважніше, глядач зрозуміє, що це все сміття. За зразком ґрунту можна визначити, що склад землі повністю змінився. Чому ж так сталося? Мабуть, тому що більшість людей байдужі до землі та наповнюють її хімікатами. Ми змінюємо навколишній світ під себе, незважаючи на ставлення самого світу.

Серф Мініна — засіб пересування для всіх шукачів нових знань у морі інформації. Скульптура зроблена зі стійкої до корозії кортенової сталі, яка ніяк не підходить для катання на хвилях. Цією суперечністю підкреслюється надреалістична природа концепції як алегорії особистої утопії.

Художник матеріалізував образ гравця. Його постать проста як у пішака — безликого, рядового гравця, стійкого олов’яного солдатика. Плавні форми ніби наповнені монументальною красою, художньою енергією. Художник концентрує енергії двох чоловічих професій в одній формі. Війна продовжується, змінюються лише персонажі й можливості озброєння. Ця скульптура — алегорія американського геополітичного впливу на культуру й менталітет України.